Александр Македонський Вікіпедія

Нарешті перське військо вдерлося з Вірменії в Малу Азію, але македонські тилові частини під командуванням Антигона Одноокого змогли дати йому відсіч. Військо Александра перейшло хребет Тавр на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняв перевал, так звані, Кілікійські ворота, у паніці втік. Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця Гордія, ярмо якої було з'єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом. Продавши або віддавши під заставу майже усі землі, що належали царській сім'ї, Александр розплатився з кредиторами та взяв у борг ще 500 талантів. Філіпп залишив після смерті 800 талантів (4,8 млн драхм) боргу, для порівняння денна платня наймита становила одну драхму, тож борги Філіппа були рівні вартості великої військової кампанії. Ставши новим царем, Александр за одне літо 335 року до н.

Усього за 13 років свого правління (336–323 рр. до н. е.) він створив одну з найбільших імперій в історії, що простягалася від Балкан до Індії. Його коротке, але надзвичайно насичене життя залишило незгладимий слід у світі. Догрецький субстрат • Лелеги • Пеласги • Іонійці • Ахейці • Еолійці • Дорійці та їх вторгнення • Еллінське походження македонян

• З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря.
• Єгиптяни прагнули позбутися зверхності персів, тож із готовністю визнали Александра фараоном та навіть «сином Амона-Ра».
• Основу сучасних історичних досліджень на цю тематику заклала робота німецького історика Йоганна Густава Дройзена «Історія Александра Великого», яка вийшла в 1833 році.
• Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця Гордія, ярмо якої було з'єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом.
• Це, а також надто тривала військова кампанія, викликало низку повстань проти царя.

У Помпеї виявлена так звана Мозаїка Александра, що зображує битву при Іссі. Александр мав особистого скульптора Лісіппа, котрий створив кілька статуй Александра, з яких одна герма відома за копією римської доби. Александр Македонський був популярною фігурою в мистецтві з найдавніших часів і залишається таким досі. Його завоювання Північно-західної Індії — незначний епізод в історії, оскільки Zenad (ZND) він не просунувся далі до сильних царств центральної Індії чи Китаю. Він приймав імпульсивні рішення, не побудував нічого міцного, навіть доріг.

Утримувати її можна було тільки коштом прибуткової війни. У Александра була вагома причина не відкладати вторгнення. Александр організував вбивство полководця, з дочкою якого одружився Філіпп, а мати Олімпіада тим часом убила колишню суперницю. Тільки внутрішні війни, які перси вміло підігрівали грошима та дипломатичними засобами, заважали грекам зробити таке вторгнення раніше.

Переслідування Дарія

Гарпал шукав притулку в Афінах, незадовго до цього місто отримало від нього продовольчу допомогу під час голоду. Парменіон, старий воєначальник, якого дуже цінив батько Александра, цар Філіпп II Македонський, був страчений слідом за своїм сином Філотом, засудженим за навмисне недонесення про змову. Александр, ставши «царем царів» і зайнятий справами величезної імперії, прийняв перський церемоніал, брав персів на службу і навіть носив зручний перський одяг, що складався з розшитої куртки та шароварів замість грецьких хітона та хламіди.

• Перський цар опинився на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої переважаючі сили, і його армію розбили в битві при Іссі.
• Завдяки йому грецька культура, мова та традиції поширилися на величезну територію від Середземномор’я до Центральної Азії.
• Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербіль на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах.
• Вже на смертному ложі один із полководців запитав Александра, кому він заповідає своє царство.
• Коли він повідомив про свої наміри воїнам, почався заколот.

“Моє ім’я вже є вічним, але я прагну більшого,” – так відображено його безмежні амбіції. У битві при Гідаспі Александр здолав армію царя Пора, хоча вона мала значну чисельну перевагу. “Я повинен був стати не просто царем, а тим, хто змінить світ,” – так описують його амбіції сучасники. Важливу роль у становленні Александра як майбутнього правителя відіграв Арістотель, який навчав його філософії, медицини, літератури та політики. Схожу позицію мав англійський історик першої половини XX століття Вільям Тарн, якого навіть критикували за надмірну ідеалізацію образу Александра. У середньовіччі жодних серйозних історичних робіт про завоювання Александра не написано, але сам їхній сюжет був доволі популярний у європейській художній літературі та навіть фольклорі.

Відео

Крім того, македонських воєначальників обурювала прірва між ними та царем, яка з часом тільки поглиблювалась. Коли у відповідь на бічний маневр македонської армії перси намагались перешикуватись, між їхнім центром і лівим флангом утворився розрив, куди поспішив Александр разом із 2000 своїх гетайрів — воїнів кінної гвардії. Він завдав косого удару по лівому флангу Дарія, стримуючи флангові атаки ворожої кінноти допоміжними грецькими та фракійськими загонами поміж тим озброєні метальними ратищами фракійські передові загони відбили атаку колісниць. Він також відвідав священну оазу Зевса-Амона (нині оаза Сіва) і оракул вітав його як сина Амона (титул фараона). Перемога, яку тут одержали македоняни над Фівами, Афінами та їх союзниками, остаточно закріпила панування македонського царя Філіппа II в центральній Греції. Македонія була невеликим і слабким царством, що потерпало через вторгнення фракійців та іллірійців з півночі, від еллінської експансії з півдня; хоча македоняни говорили, мабуть, одним із діалектів грецької мови, греки вважали їх варварами.

Військові перемоги: від Балкан до Індії

Вона відбулася на р. Ще за життя батька керував кіннотою македонської армії під час вирішальної битви проти греків при Херонеї 338 до н. Його життя – це нагадування про силу амбіцій і прагнення до величі. “Він підкорив світ, але не зміг підкорити власну долю,” – так історики підсумовують його життєвий шлях. Його імперія, яка не мала міцної адміністративної системи, швидко розпалася після його смерті. Він заснував десятки міст, найбільш відомим з яких є Александрія в Єгипті – центр науки і культури, що пережив століття.

• Його коротке, але надзвичайно насичене життя залишило незгладимий слід у світі.
• Найнадійнішим із них вважається «Анабасис Александра» («Історія походів Александра Великого») авторства Арріана, який створений в I ст.
• Молодшим сучасником Александра був Клітарх, який також створив історичний твір про завоювання полководця.

Молодий цар

Грецькі жерці та перські маги спільно здійснили урочисті церемонії та молились про те, щоб обидва народи ділили між собою імперію в єдності та злагоді. Селевк I Нікатор, якому дісталася значна частина азійських володінь Александра, виявився єдиним з усіх його полководців, хто зробив царицею отриману в той день дружину-персіянку. Багато хто з полководців Александра одружився з дочками знатних персів, а сам Александр взяв у дружини старшу дочку Дарія Статіру та дочку Артаксеркса Парісатиду. Александр наказав своїй гвардії заарештувати найактивніших бунтівників, і тієї самої ночі всі вони були страчені.

На противагу Арріану, Плутарх у своїй біографії Александра, яка є складовою його «Порівняльних життєписів», детально описує деталі особистого життя полководця. Спогади також залишили безпосередні учасники тієї кампанії — високопоставлені полководці Птолемей (діадох, правитель Єгипту після смерті Александра) і Неарх (командувач флоту), інженер Арістобул, філософ Онесікріт. Найпомітнішими з них були Каллісфен (який написав «Діяння Александра» — біографію полководця — та вів літопис Східного походу аж до своєї страти у 328 році до н. е.) і Харет Мітиленський (автор «Історії Александра» в десяти книгах). Немає доказів того, що це і є саркофаг, у якому був похований Александр Великий, таку назву він здобув через те, що оздоблений барельєфами, які зображують Александра та його соратників у полюванні та в бою з персами. Вже на смертному ложі один із полководців запитав Александра, кому він заповідає своє царство.

Античні автори відносять цю династію до Гераклідів; згідно з легендою, Теменід Каран (молодший брат царя Аргоса Фідона і нащадок Геракла в одинадцятому поколінні) або його нащадок Пердікка у VII столітті до н. Прийняв титул царя Персії. Найбільший спротив на цих територіях чинило місто Тір, облога якого розтягнулася на половину 332 до н. Успадкував титул царя Македонії та гегемона новоствореного Коринфського союзу. Син Філіппа ІІ Македонського, царя Македонії. Завдяки йому грецька культура, мова та традиції поширилися на величезну територію від Середземномор’я до Центральної Азії.

Битва при Гавгамелах

Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербіль на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах. Але навіть після цього йому довелося через брак коштів відіслати на батьківщину грецький флот, що стояв у Дарданеллах. Алекса́ндр III Аргеад, більше відомий як Алекса́ндр Великий та Алекса́ндр Македо́нський, також Олександр Македонський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών; кінець липня 356 до н. е., Пелла — 13 червня 323 до н. е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії.

• По дорозі на схід Александр засновував міста, даючи майже всім їм назви Александрія, серед них сучасне місто Герат в Афганістані та Александрія Дальня, сучасний Худжанд у Таджикистані.
• Його імперія, яка не мала міцної адміністративної системи, швидко розпалася після його смерті.
• Кілька юнаків з оточення царя, а також їхній наставник, офіційний історик Александра та племінник Арістотеля Каллісфен (останній доводив до юнаків ідеї про розходження між царською владою та деспотизмом) замислили вбити Александра.
• Він приймав імпульсивні рішення, не побудував нічого міцного, навіть доріг.
• Усвідомлення цього факту істотно вплинуло на формування його особистості.

Готуючись до відплиття з морською експедицією, він раптом захворів, імовірно, на тропічну малярію, і 10 червня 323 року до н. Так нехай же Александр буде сином Зевса, а заодно і сином Посейдона, якщо йому так завгодно. Ця вимога викликала хвилю обурення, хоча зрештою міста були змушені поступитися силі, яка була на стороні Александра. Е., перенісши свій двір у Сузи, Александр влаштував пишне свято примирення, «одруження Сходу і Заходу», під час якого він урочисто відсвяткував весілля 9000 македонян та уродженок Азії (ця подія відома в історіографії як Весілля в Сузах).

А от на думку науковців з Університету Арістотеля в Греції, Александр Македонський помер від тяжкої форми гострого панкреатиту — панкреонекрозу. Існують й інші версії того, від чого помер Александр. Принаймні в одному відношенні Александр піднявся вище уявлень свого учителя Арістотеля, чия «Політика» розглядає майже виключно грецький поліс. Надіслав грецьким містам Коринфського союзу послання, у якому вимагав, щоб надалі йому надавали божественні почесті.

Зліва їх підтримували основні сили, фаланга македонських піхотинців, озброєних сарисами (довгими списами). Того ж року Александр, відкинувши пропозицію Дарія поступитися всіма землями на захід від Євфрату, виступив із північної Сирії і переплив через Євфрат і Тигр. Александр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував місто Александрія. З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря.